Вело-Карпати 16. За 3 дня навколо полонини Боржави.

Звіт про нашу вело-подорож навколо полонини Боржава по маршруту: Воловець – водоспад Шипіт – Синевир – Вільшанське водосховище – Хуст – Берегове – Мукачеве – палац Шенборнів – Воловець протяжністю 360 км., яка відбулася 25-27 червня 2016 року.

Чому вело-подорож, а не вело-похід? Напевно тому, що походом, у звичному для мене сенсі, це важко назвати (можливо я і помиляюсь), а от “подорож” – якраз те, що потрібно.
Зважаючи на чотири роки активного пішохідного туризму Карпатськими стежками, автомобільного туризму замками та фортецями України та дворічного “велосипедного” досвіду, ідея обєднати ці усі види активного відпочинку в одне ціле виникла досить очікувано 🙂
Отже, ідея полягала в тому, щоб відвідати усі місця, зазначені у маршруті, за найкоротший термін (так як усі учасники працюючі, а як показує практика, завжди перед запланованим походом тебе на роботі нагороджують титулом “незамінного працівника місяця” і зобов’язуть “за 2-3 дні бути на робочому місці”))). Ночівлі були заплановані і заброньовані у хостелах Синевирської поляни і Берегово. Харчування – в придорожніх кафе (колибах) та інших закладах громадського харчування.
Так як туристичного спорядження та продуктів харчування везти необхідності не було (та і 2 з 4 велосипедів були не готові до перевезення цього всього статку), а змінний одяг та ремкомплект чудово (насправді не дуже чудово) помістився у вело-рюкзаку, їхали можна сказати “на лєгкє” 🙂
Група складалась з двох чоловік на МТБ (без рюкзаків, з “баулами”) і двох чоловік на шоссе, відповідно з усіма нажитками за спиною))

1-й день. Воловець-водоспад Шипіт – Синевирська поляна 80 км. 1485 м.набір висоти.

Близько 14 години 25 червня прибули на станцію “Воловець”. Зустрів нас Воловець сонячною погодою, проте за півгодини збору велосипедів та виходу/виїзду на маршрут, почалась досить затяжна злива, яку близького години ми “перестояли” на автобусній зупинці при виїзді з міста.


15.00 – нарешті виїзд в напрямку на Межигір’я. 17 км. – з’їзд на Пилипець – водоспад Шипіт. Між іншим, на Шипоті бував не раз, але ТАКОЇ кількості туристів не зустрічав ніколи. Підходи до водоспаду були ретельно заблоковані групами людей озброєних селфі-палками, тому загальне фото ми були змушені зробити з безпечної відстані.

Водоспад Шипіт (слава фотошопу, завдяки якому були ретельно “підтерті” групи людей з селфі-палками)
56 км. позаду. Проїхали Міжгір’я.
І якраз ось із цього “місця для відпочинку” почалась сама “цікава” (як на мене) ділянка дороги усієї подорожі – підйом на Синевирський перевал 🙂 Міжгір’я-Синевирський перевал – майже 11 км. підйому з загальним набором висоти 456 м.

Дорогою на Сиевирський перевал

Підйом важкий, довгий і виснажлививий, проте краєвиди, які відкриваються по обидва боки дороги – вражають.

На перевал видерлись близько 20 год. 30 хв., якраз на захід сонця. Звичайно, що жодне фото цієї краси не передасть, тому, як то кажуть: “маст хев” побачити на власні очі кожному! 😉

Синевирський перевал
Далі: швидкісний спуск з перевалу до с.Синевир і майже 10 км. нічним відвертим бездоріжжям до с.Синевирська поляна. Близько 23 год заселення в хостел. Душ. Вечеря. Відпочинок.

трек першого дня на Strava

2-й день. Синевирська поляна – оз.Синевир – Вільшанське водосховище – Хуст – Берегово. 161 км. Набір висоти – 1100 м.

Наш “хостел” 🙂

8 ранку – підйом. Сніданок. 6 км і ми вже на озері Синевир. Гарне місце, але багато часу втрачати не можна – попереду ще далека дорога.

Озеро Синевир

Дорога (покриття), до/з озера, звичайно – жах, так само, як і від с.Синевирська поляна до с.Синевир. Її по-суті там майже не залишилось. Вчора вночі, якось не так страшно вона (дорога) виглядала)) Їдемо, МТБ-шніки радіють життю, шосери – зі сльозами на очах)) Чуємо у слід від перехожого (туриста): “куда ты попер на таких тоненьких колесах?”, а ти собі мовчки їдеш і думаєш: “А я знаю куда я попер? Сам в шоці”)
Наші молитви таки були почуті, і починаючи з с.Синевир якість дороги значно покращилась. Вже навіть з’явилась можливість оглядати оточуючу красу, а не тільки ями перед собою. А краєвиди навколо були дійсно чудовими 🙂 Зліва (по напрямку руху) – Привододільні Горгани (хребет Пішконя), минулого року був там, на хребті.
Щастя було, звичайно, не довгим (всього десь кілометрів 15). І знову бездоріжжя. Дорога по-при Вільшанське водосховище знову лиш на карті, а в реальності – напрямок руху…

Вільшанське водосховище. Теребле-Ріцька ГЕС

На дворі близько +35° С, з водосховища дує вологий і гарячий вітерець… Скупатись би… А ні – об’єкт під державно охороною. Колючий дріт, воєнізована (чи ні, точно не знаю) служба охорони. Не виключено, що є місця для “не зовсім легального” входу на територію, але бажання, та і часу їх шукати не було.
Одразу біля Теребле-Ріцької ГЕС – перший прокол. Оперативна заміна камери під пильним наглядом “випившого” працівника служби охорони водосховища. Рухаємось далі.
А далі 50 км “нетуристичних” закарпатських сіл.
Якраз посередині цієї “ну, зовсім не туристичної” місцевості – в с.Забрідь (назва відповідна)) – несправність ТЗ. Деформований шатун одного з МТБ (того ж що і “зловив прокол” 25 км тому). Дивом придбаний вживаний шатун, у місцевого жителя за 50 грн. Заміна. Котим далі 🙂
Обід (скоріше вже вечеря, тому що 19.00) в придорожному кафе перед Хустом і ще 60 км попереду.
60 км попереду, але не все так просто… В славнозвісного своїм “везінням” МТБ відпадає педаль))) Знову ремонт (заміна).
Сонце невпинно ховається за обрій, рухаємсь далі.
Хоч якогось різноманіття в монотонний рух останіми 40 км внесла табличка “Прикордонна зона” і україно-венгерські вказівники та рекламні щити.

22.00 Кава на АЗС “WOG” в прикордоному с.Вилок, і нічна фінішна пряма – 20 км. до м.Берегове.
Заселення у хостел. Душ. Вечеря. Відпочинок.

трек другого дня на Strava

3-й день. Берегове-Мукачеве-палац Шенборна-Воловець. 100 км. Набір висоти – 1270 м.

Особливо “подяка” тому, хто подав чудову ідею: “А давайте, снідати не будемо, а раніше виїдемо (поки прохолодно). Десь за Мукачеве вже поїмо. Скільки там тих 25 км?”…
8.00 виїзд. Проїхали 15 км. Швидкість руху 15-16 км/год. Відверта нестача енергії в організмі. Голод.
До Мукачеве не “дотягнули”. Перша зустрічна АЗС “WOG” – хот-доги, шоколад, родзинки, кока-кола.

.

10.30 – доїхали до Мукачеве (20 км за 2 год 30 хв.). Супер економія часу!

)

Замок Паланок (Мукачеве)

За Мукачеве – виїзд на М-06 Київ – Чоп. Чудова дорога, супер узбіччя (для велосипедиста) і шаленний вантажний і легковий траффік.

Палац Шенборнів (тепер санаторій “Карпати”)

Ще 30 км. і с.Карпати. Палац графів Шенборнів (тепер санаторій “Карпати”). Відпочинок. Смачний і ситний (нарешті) обід в кафе на території.

І ось він, останій (як я думав, і дуууже помилявся) на сьогодні перевал. Нижні Ворота – Абранка. Важко, але радує,що прохолодно, і до Воловця “рукою подати”.

Біля поста поліції з’їзд з Київської траси в напрямку Воловця, і сюрприз – strava видає характерний звук початку сегмента. Попереду – “V. Vorota 2 Volovets uphill” 🙂 Хоч підйом на Воловецький перевал значно менший, ніж наприклад, на Синевирський (125 м), проте це був, напевно, найважчий підйом у моєму житті 🙂 Відчув усі, без виключення, “побічні ефекти” триденої вело-подорожі.

Вид з превалу на Воловець

На перевалі фото на пам’ять і відпочинок. Швидкий спуск в Воловець. 22.30 потягом до дому.
Вечеря (до-речі, можливо комусь стане у пригоді ця інформація: У Воловці, після 19.00 ні в одному ресторані/кафе не працює кухня. Там усі напевно вечеряють до 19.00).
22.30 потягом до дому.

треки третього дня на strava


музичне відео з екшн-камер 🙂

Невеличке наочне відео про якість і “непередбачуваність” карпатських доріг. 🙂

2 thoughts on “Вело-Карпати 16. За 3 дня навколо полонини Боржави.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *